Зображення не супроводжене датою. А тим часом дата тут важить багато. У перші місяці окупації Кривого Рогу німці дуже лояльно ставилися до національно свідомих громадян, по суті, усіляко сприяли національному піднесенню. Наприклад, редактором україномовної газети «Дзвін» був талановитий поет Михайло Пронченко, у міському театрі ставилися вистави українською, чимало вулиць було перейменовано на честь видатних українських діячів… Утім, режим сприяння тривав недовго: уже на початку 1942 року німці українізацію згорнули і заходилися розстрілювати націоналістів… Надалі український «фасад» німецького панування в Кривому Розі був таким самим декоративним і декларативним, як і проваджуваний радянською владою. Хоча, треба визнати, газета "Дзвін" виходила й надалі.

"Комітет допомоги військовополоненим звертається до всього населення й особливо сільських районів відзначити Великдень подарунками для військовополонених, дати їм можливість відрізнити день святої Пасхи від буденного дня. Зокрема просимо жертвувати варені крашанки. Збір варених крашанок буде проводитись з 20 по 23 квітня". Газета "Дзвін", 17 квітня 1943 року.
Отже, у Кривому Розі легально діяв комітет допомоги військовополоненим. Криворіжці збирали пожертви для полонених вояків Червоної армії. А окупанти не лише не забороняли, а й своєрідно підтримували, дозволяючи подібні публікації в міській газеті. Саме в тому "Дзвоні", який до сьогодні часом називають суцільною пропагандистською агіткою німців.

Ви лише вчитайтеся в коментар до цього фото: "Похорон на Староміському кладовищі. На знімку привертає увагу великий постамент у формі пірамідального полірованого лабродариту. Уперше постамент був установлений у міському сквері на розі вулиць Поштова і Миколаївська в 1912 році. Вінчав постамент бюст "визволителя селян" - імператора Олександра ІІ. У роки національно-визвольних змагань тут, за інформацією О. Мельника, недовгий час знаходився бюст Т.Г. Шевченка. У 1925 році на постамент, що був порожнім від 1919 року, встановили бюст В. і. Леніна, відлитий на заводі "Красный выборжец" (м. Ленінград). У 1926 році постамент перемістили на Староміське кладовище, де він став меморіалом для п'яти розстріляних німцями в 1918 році комуністів. Зараз цей постамент установлений на братській могилі жителів селища Інгулець (єврейська колонія), розстріляних у роки Другої світової війни. Сама територія Староміського кладовища, закритого місцевою владою в 1933 році, густо заросла деревами та кущами. Кладовище було зруйноване в 1965 році у зв'язку з розширенням базару. Зараз на цьому місці продовольчі ряди Центрально-Міського ринку".
Якщо це не іронія долі, втілена в одному постаменті й одному кладовищі, то що це? У місті широко відомо, що Центрально-Міський ринок стоїть на "кістках". Але наведені тут деталі змушують пережити цю "цвинтарну" трагедію глибше...

Я редагувала цю книжку «наосліп». Отримувала тексти коментарів і підписів до фото, працювала з ними, а самих фото і їх розташування на сторінках не бачила. І коли згадки газети "Дзвін" як окупантського пропагандистського органу доповнилися побаченим плакатом, я мало не урвала редакторську роботу над книжкою. На якусь мить я засумнівалася, що альбом зважено і неупереджено відображає окупаційну ситуацію. Тієї миті сумнів розвіяв фотохудожник альбому Георгій Аргунов, а згодом я переконалася і сама: книжка «заточена» на руйнування, а не творення міфів.

На 200 сторінках альбому - 207 світлин виключно німецького походження, 12 предметів і 5 документів про 30 місяців окупації Кривого Рогу від 14 серпня 1941-го до 22 лютого 1944 року. У коментарях до кожної фотографії розказано про обставини її появи в книжці і деталі зафіксованих подій.

Більшість знімків Ігор Рукавіцин купував на інтернет-аукціонах, куди вони потрапили з військових альбомів німецьких солдат. Післямова видання за підписом професора, доктора історичних наук Віталія Стецкевича і краєзнавця, члена Національної спілки краєзнавців України Ігоря Рукавіцина, пояснює наміри співавторів.

«Кривий Ріг крізь об'єктив німецького солдата» можна гортати і розглядати годинами. Цей фотоальбом, як мало яка книжка, викликав багато відгуків і обговорень. Радянських фотографій періоду війни практично нема. І статки радянських людей були значно скромніші на німецькі, і технології відставали, і диктат пропагандистської машини був значно відчутнішим. Тим цінніші німецькі фото, які зафіксували сторонній погляд на місто і людей, принаймні, на зовнішній, видимий їх бік. А уважне розглядання їх відкриває глибокі внутрішні процеси та руйнує нав'язані ідеологічні міфи.

Чи готова людина визнати той факт, що серед мешканців Кривого Рогу було чимало людей, які прекрасно почувалися під окупацією? Чи готова прийняти те, що побут багатьох криворіжців у Радянському Союзі до війни був просто жалюгідним, як видно з фотографій робітничих селищ? Чи мислить людина самостійно і критично - чи живе нав'язаними міфами? Чи патріот\-ка - чи ватник\-ця?

Для мене особисто поява фотоальбому «Кривий Ріг крізь об'єктив німецького солдата» стала знаменням. Уперше я почула про нього від Ігоря Рукавіцина навесні 2019 року, згодом як редакторка опрацьовувала тексти, наприкінці літа отримала примірник. Після цього в моєму житті з'явилося абсолютно фантастичне професійне явище – навчальний курс для журналістів «Культура пам'яті та історична політика».

Одним із основних акцентів цього курсу були саме події Другої світової в Україні, Білорусі й Німеччині, і саме цьому переважно були присвячені екскурсії та лекції. Кілька менторів у різних локаціях незалежно одне від одного говорили про німецькі солдатські альбоми.

Так я дізналася, що в багатьох меморіальних закладах Німеччини експонуються фотографії з тих альбомів. Наприклад, в інформаційно-виставковому центрі «Топографія терору», що від 1987 року працює на місці, де було гестапо.

У військово-історичному музеї збройних сил Німеччини в Дрездені німецькі солдатські альбоми також вивчають дуже давно й ретельно. Кілька таких альбомів експонуються в залах музею, і інтерес до них не вщухає, а лише посилюється.

Про цінність німецьких солдатських альбомів як історичних джерел в Україні донедавна не знали майже нічого. Натомість про них можна почути і в єврейському музеї в Берліні, і від істориків Білорусі.

«Гади фашисти вбивали-катували прокляття навіки-вічні» - у такому дусі (за рідкісними винятками) говорилося і писалося про німецьку окупацію до появи фотоальбому «Кривий Ріг крізь об'єктив німецького солдата». Він змістив дискусію в іншу площину: як жило місто за часів перебування тут німців? Яким звичайні німецькі солдати бачили звичайних місцевих мешканців Кривого Рогу та особливості їхнього побуту? У такій площині дискусія триває в Європі від появи подібного альбому про часи німецької окупації Парижу. Тепер ця нова дискусія триває і в Кривому Розі.
Це зміщення акцентів є важливішим, ніж бачиться на перший погляд. Таким чином усі ми, читачі книжки, відходимо від звичної ролі жертви до ролі неупередженого дослідника свого минулого. Ми дистанціюємося від нав'язаних нам «руськомірних» кліше про «велику і могутню країну», про «ніхто не забутий і ніщо не забуте», про «дєдивоєвалі». Ми отримуємо змогу подивитися на ситуацію власними очима і зробити свої висновки.

Утім, можна розглядати «Кривий Ріг крізь об'єктив німецького солдата» просто захопленим поглядом мешканця Кривого Рогу. Адже цікаво побачити новобудови в районі Першої дільниці – красивенні будинки на колишній вулиці Орджонікідзе, нинішній Криворіжсталі.

Захопливо впізнавати на фото 1943 року будівлю лікарні №3, що на вулиці Пушкіна, яку кілька днів тому, у грудні нашого 2019 року, знесли…

Несила відірвати погляд від панорами вулиці Лермонтова і нинішньої площі Визволення, яка відкривається нашим очам станом на 1942 рік із балкону будинку Донбасводтресту, якого тут уже давно нема…

Про численні власні краєзнавчі відкриття та нюанси процесу підготовки видання Ігор Рукавіцин розповідає охоче, і я щаслива, що нам із командою «Експерт-КР» пощастило зафіксувати цю розповідь-сповідь:

Люблю говорити про те, що зроблено з любов'ю, і альбом «Кривий Ріг крізь об'єктив німецького солдата» - саме той випадок. Колектив упорядників, передусім Ігор Рукавіцин провів надзвичайно складну «хірургічну операцію» з відновлення пам'яті міста, яке любить сам, яке люблю я і сотні тисяч криворіжців. Попереду реабілітація, можливо, нові операції, але пам'ять, яка почала повертатися Кривому Рогу «крізь об'єктив німецького солдата», забрати вже не вдасться.